Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Матейки: жінка закривала чоловіка на інвалідному візку в хліві

14:00 03.12.2017
1773

Житель села Матейки Маневицького району 30-річний Ігор Журба вже кілька років прикутий до інвалідного візка. Наразі він живе у територіальному центрі.

Сьогодні Ігор самостійно не може ступити ні кроку. Його «рух» – інвалідний візок, що стоїть коло ліжка. А ще ж кілька років тому він вважав себе цілком здоровою людиною, створив сім’ю, тішився донечкою, працював на полі… Хоча згадує, як одного разу таки довелося довго по лікарнях валятися, – пише Вісник+К.

Каже, було то давненько. Якось хурою віз людям дрова. Конячина так уже повільно чалапала. Хотів її підігнати, а вона як хвицне копитом – та у живіт.

«Мені тоді операцію робили, кишки порвані шили. Але вишкрябався. Загоїлося все – і зовсім скоро поїхав я на заробітки», – розповідає чоловік.

Трудився чоловік в орендаря на Львівщині – їздив на картоплю, моркву, буряк. Там і долю свою знайшов – Раїсу. Дівчина була на кілька літ молодшою і, як виявилося, недалекою сусідкою Ігоря, бо родом не просто з Волині, а з того ж Маневицького району – села Чорниж. Між ними виникла симпатія, тож, повернувшись додому, вирішили побратися.

У 2012 році в подружжя народилася донечка Даринка. Тоді між чоловіком та дружиною вже пробігла чорна кішка. Рая з дитиною повернулася в рідне село, Ігор жив у батьківській хаті.

«Перед тим у нас недобра сварка получилася, і ми стали жити окремо. Але я до дитини їздив, провідував. Одного разу вже повертався автобусом з Чорнижа в Матейки. Зійшов на зупинці, а ноги не йдуть. Сів на лавку й сиджу, як п’яний. Не знав, що робити. Аж тут однокласник їде. Кажу йому, що не можу кроку ступити. Він покликав брата, посадили мене на ровера і повезли до хати», – каже Ігор Журба.

Розсіяний склероз повністю відняв молодому чоловікові нижні кінцівки. У 26 років він став інвалідом, прикутим до візка.

Відразу був розпач. Але Ігоря забрала до себе сестра. Вона два роки гляділа брата, а потім він таки поїхав жити до дружини. Той час згадує, як пекло:

«Мені хотілося бути з нею, з Даринкою. Але їй я був непотрібний. Раї треба було мужика. І став до неї сусід ходити. Той, з яким вона зустрічалася до того, як за мене заміж вийшла. Коли він приходив, я старався швидко сповзти з другого поверху і в ходунках вискочити надвір, щоб не били. А що я їм зроблю? Тоді вони, щоб їм не мішав, зачиняли мене у хліві…», - бідкається чоловік.

Помучився отак Ігор, і влаштували його рідні у відділення стаціонарного догляду для постійного проживання у Старий Чорторийськ Маневицького територіального центру. Нині він тут – наймолодший підопічний. Увесь його світ – це невелика кімната, яку ділить із сусідами, та гарний затишний дворик соціального закладу. «Тут все добре», – каже. Єдине – дуже сумує за донькою.

«Її взяла на виховання тітка Таня, Раїна сестра, бо жінка моя померла. Хтось каже, що той коханець так її побив, що віддала Богові душу, хтось – що сама посковзнулася, впала і забилася. Хто його зна. Думаю, в Тані Даринці добре, бо вона файна мама, ще має двох своїх діток. Я їй дуже вдячний за те, що і мою дівчинку глядить», – щиро каже Ігор Журба.

Доньку до батька час від часу привозять у гості. Коли Ігор має вісточку, що малеча приїде, просить працівниць терцентру купити їй солоденького-добренького. Бо то для нього велике свято. Не раз і директор установи машиною відвозить Ігоря до Дарини – щоб не втрачався зв’язок батька з дочкою.

Наталія КРАВЧУК, Волинська область

Коментарі
19 квітня
Сьогодні
Вчора
17.04.2018
16.04.2018
15.04.2018
14.04.2018
13.04.2018
12.04.2018
11.04.2018
10.04.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин