Але ж я то зі Старосілля
-
-
>
-
>
-
>
1500
Не пригадую, щоб так щиро захоплювалась сільськими краєвидами, коли жила в селі.
Тоді у мене не було ні хорошої фотокамери, ні бажання фотографувати цвіт абрикосів чи яблунь. не бачила я краси у копиці сіна, горі дров чи старезній поливаній кружці на палі коло колодязя. Думаю, багато з цих гарних речей означали для мене команду-прохання або не мали взагалі ніякого значення.
Паперівки відцвіли і насипали мені роботи повні відра: ціле яблуко собі, надгнивше – свиням чи корові, але без хвостиків. заготівля сіна косила мене часом з ніг. Покоси за покосом, з якого якось виліз вуж, під червневим сонцем, з куском хліба і огірком з грядки минав місяць літніх канікул. хоч і на березі річки Стир. Але якою втомленою не була б, ввечері хватало сил йди в клуб.
Не подумайте, і ти, мам, не сприймай ці спогади, як мемуари увʼязненої працею. У нас не було заведено, щоб один гарував, а решта боки відлежували. І це нормально, коли батьки просять дітей допомогти.
Тепер, коли я стала городська, в селі тішить око кожен кущ, ґрунтова дорога, опади з квіту під ледь чутний спів пташок, бо надто вже надривається півень. Таке все ідеальне, як колись вилизане мною подвірʼя перед святом. Тепер скирта соломи мені говорить про естетику; 100 разів перефарбована будка колодязя додає дому автентичності, а хто бачить ту скважину?; забор зі штахет, вузенька витоптана стежка до порога, трава, кульбаби, ромашки, коти в траві, лавка під хатою і все це під куполом чистого, як сільське повітря неба.
Мені давно пройшов підлітковий самонавіяний сором, що я родом з села. колись казала, я з Колок, бо це селище чи бог його знає чо. Але ж я то зі Старосілля. Може у міських дітей і більше можливостей, але життя показує, що це геть нічо не гарантує.
Боже, які гарні нарциси в дощ.
