Захисник України Леонід Полінкевич з Колок міг відзначити 37 день народження

19 Вересня 2020, 13:29

3183

Леонід та його донька

До батьків і рідних у Маневицький район із російсько-української війни не повернувся герой, який народилися 19 вересня.

Леонід Полінкевич з селища Колки, що у Маневицькому районі. Сім років ходив до музичної школи, грав на акордеоні. З дитинства любив техніку. Ще під час навчання у старших класах обрав професію військового, займався фізичною підготовкою на тренажерах, бігав, здобув призові місця на обласних змаганнях з бігу.

Вступив до Харківського інституту танкових військ. 2 вересня 2001 року склав присягу на вірність Українському народу. Після закінчення військового інституту у 2005 році молодшого лейтенанта Полінкевича направили для подальшого проходження служби на інженерну посаду у 51 механізовану бригаду, яка дислокувалася у Володимирі-Волинському.

Читайте також: У Маневичах висадили Алею пам`яті Героїв загиблих в російсько-українській війні

Мав у підпорядкуванні кілька людей та чимало старої занедбаної техніки, яку власноруч ремонтував. Купував запчастини та фарбу за власний кошт. У 24 роки одружився. У 29 отримав звання майора та став командиром 3 механізованого батальйону.

Зі слів підлеглих, був добрим командиром, до нього тягнулись солдати. Підлеглі вважали свого командира справжнім патріотом, адже він вибрав шлях служби в армії, а не чиновника, хоча його батько є державним службовцем – головою селищної ради.

Леонід Полінкевич добре знав англійську мову, півроку навчався на курсах перекладачів у Житомирі. Пройшов відбір на навчання у Харківській воєнно-дипломатичній академії.

Після прибуття у Волноваський район Леонід Полінкевич не повідомляв рідних про своє перебування, щоб їх не тривожити. 10 блокпост в районі залізничної станції Велико-Анадоль був складним з усіх боків, і тому на ньому особисто перебував командир 3 батальйонно-тактичної групи майор Леонід Полінкевич.

Увечері напередодні трагедії Полінкевич об’їхав на командирському УАЗику блокпости й повернувся на 10. Майор планував ужити всі заходи безпеки та віддав наказ двом снайперам заступити у секрети. Інші накази він не встиг віддати: несподівано зі штабу бригади приїхало два старші за Полінкевича за званнями офіцери.

Вони, аби не дратувати місцевих, наказали солдатам скласти всю зброю поміж наметами та накрити її плащ-накидками. Незабаром прийшли місцеві мешканці, з якими офіцери й солдати сіли навколо багаття. Майор був проти цих посиденьок, але вдіяти нічого не міг. Разом з водієм він пішов спати до УАЗу, що стояв при дорозі. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці пробували налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба.

Ближче до півночі місцеві мешканці, як по команді, звелись на ноги та пішли. Військові залишились самі та розійшлись по наметах.

Уранці між 4:00 та 6:00 22 травня 2014 року цей блок-пост був атакували проросійські сепаратисти ДНР із загону Безлера, які під’їхали до позицій української армії під виглядом інкасаторських машин, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, ПЗРК.

Першими загинули майор Полінкевич з водієм – їх розстріляли сплячими прямо в УАЗі. У результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.

Готовими до несподіванки виявились лише ті двоє снайперів, яких Полінкевич відправив у секрети. Вистрілявши весь боєкомплект, снайпери відійшли у «зеленку».

Без Леоніда залишились батьки, сестра, дружина та 5-річна донька.