Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Серхів: історія села – у книжці «Земля Чірмуса і Оха»
Серхів: історія села – у книжці «Земля Чірмуса і Оха»

Серхів: історія села – у книжці «Земля Чірмуса і Оха»

09:30 31.12.2018
2989

Територія Черемського природного заповідника за історичними документами могла належати не лише до Карасинського двору.

Розташоване поруч село Серхів було власником озера Редиче, яке нині також лежить в межах Черемського заповідника. За висновками філологів та археологів, село походить з когорти найстаріших волинських поселень, – наводять на сайті «Нової доби» уривки із книжки «Земля Чірмуса і Оха» Валерія Мельника, Олени Бірюліної, Степана Пащука.

У середині ХV століття право власності на Серхів належало князю Слуцькому, а згодом, «з ласки Божої», великому князю київському – Семену Олельковичу (1420-1471 рр.), реставратору у 1470 році. Успенського собору Києво-Печерського монастиря, який постраждав після великого татарського погрому.

У 1465 році цей князь подарував Серхів своєму слузі, вигнанцю із Московії князю Юрію Борисовичу, останньому з тверської гілки Рюриковичів – за походженням від Юрія Долгорукого. Про подальшу долю цього власника джерела мовчать.

Від середини ХVІ століття Серхів уже перебуває в руках волинських землевласників Гулевичів-Воютинських. Такий факт можна вважати перемогою волиняків у змаганнях за володарювання у зазначеній частині Волинського Полісся, яке довгий час лежало на прикордонні з білоруською Пінщиною і лише в ХХ столітті остаточно перейшло до власності Української держави.

Хоч Серхівський маєток не був великим і родючим, але в ХVІ-ХVІІ століття його угіддя рясно ділились між представниками родини Гулевичів та їхніми родичами. Чого варта лише звістка від 1583 року про те, що податок з 1/20 частки серхівської землі, й у тому числі за «попа», платив Семен Гулевич-Воютинський – при тому, що з інших часток маєтку платила решта його родичів! Цінною є згадка про священика, тому що вона свідчить про існування в той час у селі церкви.

Правом на приватну власність, яка привілейованим станам гарантувалась Другим Литовським (Волинським) статутом 1566 року (відміненим, до речі, у Російській державі лише 1843 року!), сповна скористалась родина Гулевичів-Воютинських. На межі ХVІІІ-ХІХ ст. маєток Серхів з якимось Олександром Гордлинським ділить луцький підчаший Феліціан Гулевич. Обшири маєтку простягались по обидва боки річки Безіменної (річка Веселуха?) і озера Редиче. У власності обох шляхтичів було півтисячі серхівських селян, які відробляли панщину від 1 до 3 днів на тиждень. Обом господарям належали 6 млинів: 2 машинні, 1 вітряк, 3 млини на р. Безіменній, яку слід віднести до приток Прип’яті.

На своїх піщаних полях серхівці сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, просо, горох, льон і коноплі; врожай перевищував посів усього у два рази, хоч, як зазначено, в землю вносили перегній. Сінокіс, за висловом документа, «худ». А ось лісу було достатньо: сосновий, ялиновий, березовий, вільховий і осиковий. Вважали, що місцеві деревостани більшою мірою годилися для будівництва, оскільки дерева мали товщину в перерізі від 5 до 7 вершків.

У 1798 році в Серхові була дерев’яна церква Покрова Пресвятої Богородиці. Напередодні І Світової війни в селі діяла церква з тією ж посвятою, при ній працювала школа грамоти.

Перегляньте також світлини Колок на початку XX століття.

Коментарі
22 січня
Сьогодні
Вчора
20.01.2019
19.01.2019
18.01.2019
17.01.2019
16.01.2019
15.01.2019
14.01.2019
13.01.2019
12.01.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин