«Поліське лісове господарство»: історія про вогонь та людей
-
-
>
-
>
-
>
4698
Кожен із героїв цієї публікації по кілька разів повторював: «головне, щоб таке не повторилося», а якщо точніше – щоб не повторили, тому що природа цієї весни опинилася у вогні саме через людей.
Свої історії розповіли водії пожежних автомобілів державного підприємства «Поліське лісове господарство», що у Маневицькому районі, повідомили у пресслужбі Волинського ОУЛМГ.
Спалювання сухостою – циклічна весняна традиція українців, які вважають себе чудовими господарями. Як би не «розпиналися» науковці, лісівники, екологи, представники влади та свідомі громадяни, просячи паліїв не запалювати суху траву, картина щорічно одна і та ж: дим та попіл; обгорілі дерева, трава та тварини; палаючі осередки у різних регіонах України.
Читайте також: Волинян закликають не розводити багаття у лісі
Сергій Сопронюк
Працює на підприємстві вже 6 рік.
«Цього року ситуація була найнебезпечніша за моєї пам’яті. Щодня три тижні підряд ми виїздили на гасіння трави – і у вихідні, і в будні. І це ж не тільки я так, а всі наші хлопці. Пригадую загоряння біля с. Кам’януха (Маневицький р-н). Це було вночі. Палало понад канавою – від села Кукли до Кам’янухи. Всю ніч ми гасили той вогонь – десь до пів дев’ятої ранку. То було найважче – через темінь не бачиш території, не знаєш, звідки краще заїхати. Здавалося, це не закінчиться ніколи», – розповідає чоловік.
Чоловік каже, що всі підпали – через людей. Бо не можуть проконтролювати ситуацію, коли палять поля, вогонь швидко розповсюджується, бо ж все сухе. Лише одне загоряння пригадує через блискавку – позаминулого року в урочищі Лоше. А так усе – самі ж люди…
Читайте також: Ліс – не фенікс: як на Волині масово горять екосистеми, хто їх підпалює і гасить
«Найважче – коли верхова пожежа в лісі. Тоді можна і не встигнути втекти. А ще дим робить свою справу – можна і свідомість втратити. Коли надихаєшся, то пару днів тяжко і дуже болить голова», – каже Сергій Романович.
Як і всі його колеги, не вважає свою роботу героїчною. Розповідає, що й рідні ставляться до всього з розумінням. Сергій Сопронюк має дві дорослих доньки, зятя та внука. Сам живе в Маневичах. Каже, що господарки великої не тримає. А от технікою дуже захоплюється.
«Маю машину, називаю її антикваріатом – це я про свого запорожця. Він уже такий самий дідусь, як я, але їздить. Тримаємося. Я його бережу, а він мені віддячує. Техніка любить увагу, любить, коли в неї один господар. Тоді машина довго йому служитиме. Так само бережу і свій пожежний автомобіль. Ми ж із ним також постійно разом.
Знаєте, зараз із цими підпалами й справді якась дика ситуація. Колись – а я працював і раніше пожежним водієм на підприємстві, яке вже зараз стало державним лісгоспом, то за сезон ми мали фактично один виїзд. А цього року вже до сотні чи й, може, більше. І то тільки в нас. А якщо взяти в межах області. А якщо в межах країни. Страшно. Все це тому, мені здається, що люди раніше більше дбали про свою землю. Обробляли. А тепер господар не дбає про неї, а траву на полі палить – і сам ще не знає, взагалі сіятиме чи садитиме там щось», – ділиться роздумами», – каже Сергій Сопронюк.
Читайте також: В Україні підвищили штрафи за підпал сухостою у 18 разів
Анатолій Басалига
Також пригадує цю весну як одну з найстрашніших.
«Критичних ситуацій у нас не було, тому що реагуємо швидко – їдемо, як тільки помітили дим на полі. Нема чого чекати, бо ж усі ті території поряд із лісами. Чи страшно? Швидше – складно. Треба ж зорієнтуватися, як діяти. І на все це дуже мало часу. Десь і ближче до вогню треба заїхати. І машину одночасно треба вберегти. Вона ж у багатьох ситуаціях життя нам рятує», – наголошує Анатолій Семенович.
Чоловік додає, що найважче – дим, вогонь, спека – все це може раптово вибити з колії.
«У мене велика родина. Маємо з дружиною Світланою восьмеро дітей. Живемо у селі Кукли. Тримаємо господарство. Як всі. Вже всі мої змирилися, що я пізно приїжджав додому, що запах диму.
Я от тільки весь час думаю: ми всі любимо свою землю, обробляємо її, з того живемо. Для людей у селі поле, ліс – то найважливіше. Я не розумію, як можна все це палити», – дивується чоловік.
Лісівникам не раз доводиться виїздити й в сусідні лісгоспи, коли потрібна допомога. Анатолій Степанович був, коли горіло у Любомльському районі. Тоді групою жили у пожежній машині.
«Це непросто, відпочинок не повноцінний. А треба йти працювати знову, незважаючи на втому. Добре, що в мене новіший автомобіль, є де поспати. А далеко не всюди так, бо ж фінансування ніякого нема, лісгосп теж не має можливості багато собі дозволити. Цього року то взагалі були страшні витрати. І через що – через недбалість людей», – каже Анатолій Басалига.
Читайте також: У Маневицькому районі організували протипожежні рейди
Олександр Вавелюк
Перший виїзд був 16 квітня – сталася пожежа у селі Граддя, а потім одразу у Сокиричах – цілий день на пожежі.
Олександр Іванович живе у селі Кукли. Має восьмеро дітей, семеро внуків.
«Дуже хочуть зі мною у ліс. Але навіть у машину не беру – то все не жарти. Ми дотримуємося вимог охорони праці та всіх правил безпеки. Вони ж написані людською кров’ю», – зазначає співрозмовник.
Коли в селі Будки запалили смітника – двічі виїздила пожежна ДП «Поліське ЛГ». Бо це поруч із лісом.
«Якби люди знали, скільки праці вкладається у створення лісу, то ніколи не робили б такого. От я й зараз біля ставочка, тут птахи співають. Не вкладається мені в голові, як люди не розуміють, що все це треба зберегти і що все залежить від нас самих», – каже Олександр.
За одну хвилину можна спалити все, що росло 70 років.
«Ніщо так швидко ліс не нищить, як вогонь. Ніяка самовільна рубка з тим не зрівняється. Зараз так сухо, важко приймаються лісові культури. Лісівники постійно їх підсаджують. Коли через кілька років щось починає горіти – для мене трагедія», – пояснює Олександр Іванович.
Читайте також: У Маневицькому районі гасили пожежу на території в 5 гектарів
Володимир Сачковський
У лісгоспі на посаді водія працює вже четвертий рік. Був на ліквідації пожеж на Житомирщині. Виїжджали волинські лісівники перед самою Пасхою. Тож цей Великдень провели, гасячи верхові пожежі.
«Таку пожежу не погасиш, це вже втрачений ліс. Ми робили зустрічні підпали, щоб зупинити вогонь. Зранку до ночі були на пожежах. Це дуже важко – весь день біля вогню, у диму. Зрозуміє це лише той, хто спробував. Шкода, що на Житомирщині такі втрати. Тепер, щоб відновити ліс, треба працювати лісівникам багато років. Але головне, що все позаду», – розповів Володимир Миколайович.
Читайте також: Як ми спалили Луцьк: хвороби, збитки і зайченята
Сергій Зінчук
«Я ніколи не забуду цей Великдень. Як і мої колеги, що були на пожежах на Житомирщині. Було дуже страшно. Уявіть, я фактично тільки приступив до роботи – і одразу таке. Пам’ятаю, як ми опинилися на ділянці посеред лісу, де пішла верхова пожежа. Не було куди і як втікати. Перша пожежна машина ще встигла виїхати з осередку вогню, ми мали за ними. Але вогонь так швидко перекинувся у те місце. То ми обливали території довкола себе водою, щоб не згоріти і витримати. З пів години це тривало – потім вогонь перекинувся на інші місця – і ми змогли з одного боку виїхати з того осередку», – розповідає чоловік.
«Не буду приховувати: тоді думав, що покину роботу, що не хочу більше повторення. Але от досі працюю. Сподіваюся, що більше такого нікому не доведеться пережити. Дивлюся зараз на лікарів – їм також доводиться постійно бути в зоні ризику. Хтось має виконувати таку складну роботу. Отакий ми мали Великдень. Мої рідні за мене вдома молилися. І я з це їм дякую. Та дуже ціную», – поділився Сергій Зінчук.
Нагадаємо, що у Маневицькій місцевій прокуратурі попередили жителів району про те, що випалювання трави, опалого листя тощо – це не лише злочин проти природи, а й кримінально-каране діяння.
Читайте також: Кулею і вогнем: як браконьєри знищують мисливські угіддя на Камінь-Каширщині
