Домоткані вироби острів'янських майстринь лікують хвороби і створюють затишок в оселі
-
-
>
-
>
-
>
5775
Як тільки завершуються осінні польові роботи, дві острів’янські майстрині облаштовують у хаті, де ніхто не живе, справжній ткацький цех. Гігантський станок займає цілу кімнату будинку, окрім нього, тут ще є різне механічне устаткування, безліч кольорових клубочків – матеріал для доріжок на підлогу, сплетені в довгі коси нитки основи.
Дихають старовиною ткані, вицвілі від часу покривало на ліжку, підзорник, хідники, килим і рушники на стіні. Ці майже столітні атрибути минулої епохи залишилися від попередніх господарів. Вони є свідченням того, що тут жили працьовиті люди, які творили затишок власними руками – пише газета «Новий погляд+».
У минулому столітті ці домоткані вироби були в кожній сільській хаті. Зараз їх можна побачити хіба в будинках старожилів. Втім, останнім часом українці почали по-іншому дивитися на речі, які вже стали історією нашого народу, цінувати їх і повертати до свого повсякденного життя.
Мешканки Острів’я Раїса Богута і Лілія Верчук зараз тчуть переважно доріжки на підлогу: міцні, добротні, барвисті. За день – до 4,5 метра готових виробів. На час мого приходу в хатині кипить робота. Результату ще не видно, бо щойно десятки метрів готового полотна майстрині відвезли додому. Там і зберігається, чекаючи на своїх покупців – справжніх поціновувачів старовинного ремесла. Ткалі саме почали працювати з тонкими нитками основи, які, переплітаючись з товстішим матеріалом (смужками тканини), згодом почнуть народжувати барвисте покриття на підлогу.
«Як заправляти нитки у верстат, куди протягувати човник та як підбивати ряди бердом, я навчилася у 1974 році від мами. Десять років працювала на верстаті, а потім покинула. З Лілією Верчук, яка теж осягнула премудрість ткацької науки, ми разом трудилися на роботі в школі. Якось кажу до неї: «Є верстат, основа – давай ткати кросна». Вона й погодилася», – розповідає Раїса Остапівна.
Відтоді працюють вдвох, створюючи автентичні шедеври. В їхніх колекціях є не лише доріжки, а й покривала, рушники, натуральне лляне полотно, з якого можна шити екологічний одяг. Лілія Володимирівна, дізнавшись, що хворій внучці моєї колежанки з Шацька потрібно носити лляні сорочки, без вагань відрізала декілька метрів і подарувала їй. Вдячність шачанки була безмежною, адже вона знає, що льон – натуральний антисептик, не викликає алергії, знищує мікроби і лікує неврологічні захворювання. До речі, ще на Русі в льон загортали немовлят, щоб ті були здорові, ним перев'язували воїнів, щоб рани швидше гоїлися.
В автентичних спідницях і фартухах, витканих на ручних верстатах, завоювали свою славу учасниці місцевого народного фольклорного ансамблю «Острів’яночка» (керівниця Валентина Карамач), котрі заспівали на всю Україну у програмі «Фольк-music».
Вироби острів’янських ткаль використовуються для певних потреб у місцевих храмах. Ними застеляють підлогу в будинках, де мешкають хворі на алергічну астму. Водії замовляють натуральне полотно як накидки для сидінь в автомобілях. Багатії купують не лише доріжки, а й покривала і плетені гачком круги – ці вироби вони стелять зазвичай на дачах, у саунах та лазнях. Більше того, є клієнти, які домоткані вироби застосовують у сучасних проєктах – як яскравий акцент інтер’єру.
Вправні майстрині з Острів’я не мали чим похвалитися в «ткацькому цеху», тому запросили мене додому, де зберігаються готові вироби. Поки вони діставали з горищ і дальніх кімнат великі сувої хідників, я мала можливість роздивитися кімнати. Це направду приміщення музеїв! В Раїси Богути цілу кімнату займає ще один ткацький верстат, на ліжках – домоткані покривала, на підлозі – барвисті доріжки, на стіні – виткані ще в роки дитинства серветки. У Лілії Верчук навіть табуретки вкриті плетеними гачком кругами, а сувоїв з домотканим полотном, у тому числі лляним, – не злічити.
Раїса Богута і Лілія Верчук роблять велику справу, відроджуючи ткацтво. Їхні автентичні вироби можуть не лише cтворити домашній затишок в оселі, а й підвищити туристичну привабливість нашого курортного Шацького краю.
Мирослава ЦЮП’ЯХ
