«Зневагу до робітничої професії вважаю неприпустимою, і це треба змінювати», – Людмила Панасюк

Керівниця Колківського вищого професійного училища співає, пише вірші, грає на музичних інструментах, складає сценарії й виступає режисером освітніх заходів, а у вільний час (якого останнім часом майже немає) пече солодощі для рідних.

Про долю жінки, яка стала успішною керівницею, а потреби освітян тепер хоче відстоювати у стінах Волинської обласної ради, – у розмові з директоркою Колківського ВПУ, кандидаткою у депутати Волинської облради Людмилою Панасюк.

– Людмило Григорівно, в жінки не прийнято запитувати про вік, але все-таки: коли й де Ви народилися?

– Народилася я 23 липня 1969 року в мальовничому містечку Колки. Наше родинне коріння на Полтавщині. Проте радянська влада делегувала моїх бабусю з дідусем на Волинь. Бабуся працювала директором школи, побудувала в області чотири освітні заклади (в Комаровому, Розничах, Ситниці й Рудниках), два роки очолювала відділ освіти Колківського району (колись такий був). Дідусь був головою сільради. Мама, Надія Шаповал, працювала вихователькою дитсадка та завідувачкою. Тата мого, Григорія Шаповала (теж із Полтавщини), до Колківського училища скерували як майстра виробничого навчання, потім він став старшим майстром, заступником директора, а далі 20 років працював директором Колківського СПТУ (така була назва). Саме за час його керівництва заклад розбудовувався і був серед найкращих сільських училищ Радянського Союзу.

– Ви зростали в «мажорній» (як тепер кажуть) сім’ї. Батьки Вас як балували?

– Жодних поблажок чи привілеїв ми з двома старшими сестрами не мали. Ми гарно вчилися, були активними учасницями шкільної самодіяльності. Кожна з нас оволоділа кількома музичними інструментами. Єдине, до чого я не мала хисту, – спорт. Але цей мінус компенсували мої чоловік та двоє синів, чим я дуже пишаюся.

«Зневагу до робітничої професії вважаю неприпустимою, і це треба змінювати», – Людмила Панасюк

– Ким у дитинстві Ви мріяли стати?

– У юності в мене був (як тепер розумію) протестний настрій. Тож на відміну від сестер, які пов’язали майбутнє з мистецтвом, я пішла вчитися на… трактористку. А ще це рішення було зумовлено тим, що я хотіла навчатися у тому закладі, яким керував мій тато. Для мене він був величезним авторитетом.

– Нестандартний вибір!

– Авжеж: я була єдиною дівчиною на курсі, коли навчалася в Колківському училищі. А після його закінчення навіть устигла попрацювати в колгоспі трактористкою, де на тракторі Т-150К була задіяна у виконанні всіх видів сільськогосподарських робіт під час жнив. Завдяки прекрасній базі знань, що їх отримала в ПТУ, була серед кращих студентів Тернопільського держуніверситету на факультеті загальнотехнічних дисциплін. А завдяки такому начебто не жіночому фаху трактористки навіть стала героїнею журналу «Радянська жінка»(усміхається)!

Після здобуття вищої освіти все одно не змогла без рідних Колок. Тому з 1990 року стала викладачем спецдисциплін Колківського вищого професійного училища. А з 1 грудня 2012 року його очолила.

– Наскільки великий колектив викладачів та учнів був на той період?

– Кількісний склад майже не змінився – близько 120 педагогічних і непедагогічних працівників (до речі, 80 відсотків працівників – це наші ж випускники). Учнів на той період було 437, цього року – 427.

Як раніше, так і тепер навчаємо за такими спеціальностями, як тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар із ремонту сільгосптехніки й устаткування, водій категорії «В», «С».

Дівчата й хлопці можуть також здобути професію кухаря, кухаря-кондитера (дуже нині затребуваний фах навіть серед дорослих!). Крім цього, ми навчаємо, перенавчаємо та підвищуємо кваліфікацію дорослого населення за переліченими вище спеціальностями та додатково – плодоовочівників і тваринників (це все ті напрямки, які сьогодні диктує ринок праці). Ну і дуже популярною стала останніми роками спеціальність «Машиніст-кочегар котельні», яку ми теж за сприяння Державної служби зайнятості допомагаємо опанувати.

– Якими успіхами, здобутими за період Вашого керівництва, найбільше пишається заклад?

– Як тільки мені довірили очолити колектив, ми взялися змінювати обличчя навчального закладу, оновлювати інфраструктуру (а це 24 капітальні будівлі!). Постійно модернізуємо навчально-виробничу базу, що якраз і допомагає отримати практичні навики роботи за всіма спеціальностями.

Наші учні тепер навчаються в оновлених аудиторіях.

Дуже важливим поступом я вважаю участь закладу у всеукраїнських та міжнародних проєктах. Перший із них стосувався покращення системи підготовки кадрів для волинського субрегіону (сюди увійшли Волинська та Рівненська області). Завдяки перемозі в ньому ми отримали вкрай потрібний для навчання трактористів сучасний італійський трактор Landinі та 12 одиниць навісної і причіпної техніки до нього: оборотний плуг, сівалку, прес, картоплекопач, розкидач добрив, обприскувач, дискову борону, культиватор тощо.

Другий проєкт, у якому нам пощастило взяти участь, охопив учасників із Білорусі, Польщі, України. Він допоміг нам покращити якість ґрунтів на 50 гектарах навчального поля нашого ВПУ.

Проте найбільшою гордістю вважаю проєкти, в яких брали участь разом із естонськими колегами. Ми побачили, яким чином професійна освіта розвивається в країнах Балтії та в який спосіб цей досвід можна використати у Волинській області.

А по завершенні карантину нас чекають у Фінляндії, де вже підготували цікаву програму з обміну досвідом.

«Зневагу до робітничої професії вважаю неприпустимою, і це треба змінювати», – Людмила Панасюк

– Ви неодноразово бували за кордоном. Який вигляд має Колківське ВПУ поряд з іноземними закладами такого ж рівня?

– Ми вже тричі брали участь у міжнародному конкурсі оранки в Естонії, де були представлені 38 команд із усього світу. І я дуже горда, що саме наші учні представляли Україну й були конкурентоспроможними поряд із досвідченими орачами. Під час дебютної участі ми посіли 14-те місце (золота середина). А два наступні рази потрапили в десятку найкращих, для цього наші діти буквально за день опановували сучасну техніку, якої в Колківському училищі поки немає.

Під час участі в естонському фестивалі продовольчої продукції (де побували вже тричі) ми презентували власноруч виготовлені смаколики, проводили дегустацію. І не буду скромною: наша єдина делегація з України була на висоті! Завдяки яскравій презентації (особливо короваїв та медових пряників) уся увага була прикута саме до делегації з Колок. А найчастіше ми чули від гостей фестивалю захоплене «Вау!!!».

– Зараз, в умовах карантину, життя закладу не притихло?

– Ми продовжуємо активно працювати і реформуватися. Наразі триває процес оптимізації – створюється Колківський центр професійної освіти шляхом приєднання до нашого закладу Маневицького професійного ліцею.

У амбітних планах – перетворення нашого закладу освіти на багаторівневий, багатопрофільний центр професійної досконалості, який не поступався б тим, які функціонують у Європі й модель роботи яких ми вивчали в Естонії.

Загалом в Україні планують створення десяти таких центрів, і дуже важливо, аби хоча б один із них був на Волині.

І ми до цього готові, адже на базі Колківського ВПУ працював Всеукраїнський експериментальний майданчик зі створення Центру професійної кар’єри. Це авторський проєкт нашого педколективу, який протягом трьох років вивчала Національна академія педагогічних наук України і який нині переймають колеги з різних регіонів.

«Зневагу до робітничої професії вважаю неприпустимою, і це треба змінювати», – Людмила Панасюк

– Результатів у Вас багато. Планів іще більше. І при цьому Ви ще й балотуєтеся в депутати Волинської обласної ради. Не буде заважко?

– Звісно, що буде нелегко. Але тільки так я зможу винести проблеми професійної освіти на рівень області. Бо багато людей часто 

забувають, звідки в них береться хліб, чому тече вода в кранах і світяться лампочки. ВПУ залишаються без належної уваги та фінансування. У той же час роботодавці ставлять дуже високі вимоги до якості професійної підготовки наших випускників. Для опанування інноваційних технологій в нашій області вже створюють навчально-практичні центри, але цього ще недостатньо, щоб осучаснити майновий і технічний комплекс закладів професійної освіти і щоб наші випускники були високо затребуваними та конкурентоспроможними в умовах сучасного ринку праці. Адже саме із робітничих професій розпочинається зміцнення і розвиток економіки нашої держави.

Про це треба заявляти! Цю інформацію треба доносити! І змінювати ставлення до людини праці!

Ну а як представниці Колківської громади мені болить багато питань, що роками в нас накопичувалися. Я дуже не хочу, аби наше багате на історичну пам’ять містечко перетворилося на село. Мене турбує його зовнішній вигляд, комфорт і перспектива його жителів. Усе це треба змінювати. Бо Колки – це мій дім і майбутнє наших дітей!

Бліц-питання

Знак зодіаку.

Лев.

Фірмова страва.

Сирна запіканка.

Найяскравіша подія в житті.

Народження дітей.

Улюблена пісня.

Гімн Колківського училища.

Охарактеризуйте себе трьома словами.

Добра (хоча це часом і заважає), цілеспрямована, життєлюбка.

Що цінуєте в людях?

Щирість.

Чи вірите в жіночу дружбу?

Вірю, але таких людей у моєму житті небагато.

Чого не пробачаєте?

Пробачаю все.

Хороший керівник – це людина, яка ніколи…

…не ганьбить підлеглих.

Чим найбільше пишаєтеся?

Родиною.

У що більше вірите: в долю чи у власну працю?

У долю.

Що потрібно для успіху?

Мрія, праця і щоразу вища планка.

Найзаповітніша мрія.

Щоб в Україні та кожній сім’ї був мир, у домівці – благополуччя, у серці – спокій, а на роботі – творчий неспокій.