Радониця: молитва за померлих – найбільше, що ми можемо зробити
-
-
>
-
>
-
>
3996
Пасхальний час має чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю.
І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи. Хоча в різних селах є різні традиції: поминання померлих здійснюють вже від третього дня Пасхи і аж до вівторка після Провідної неділі. Назва цього особливого дня – Радониця
Вітаючись цими днями словами «Христос воскрес!», ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одне з одним цією радістю, особливо, з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.
Коли ми поминаємо померлих на пасхальному тижні чи після пасхального тижня, це, перш за все, повинна бути храмова молитва. На Божественну Літургію вірні приносять записки, в яких вписують імена померлих родичів. Потім служать особливу Пасхальну панахиду за спочилими, а на поминальний стіл приносять паски, крашанки, інші солодощі, аби віддати цю жертву за спокій душ спочилих.
І тільки після молитви в церкві ми провідуємо місця померлих людей. За бажанням віруючих, священики служать заупокійні літії на кладовищах.
Для християн місця поховань стали святим місцем, оскільки там було покладено тіла тих, хто має воскреснути. Старозавітне вчення не знало поняття воскресіння людської плоті. Новозавітне вчення говорить нам про те, що людина воскресне. Не просто душа оновить своє життя, але й тіло воскресне.
Що взяти з собою на цвинтар? По-перше, молитвослов зі стихирами Пасхи.
По-друге, кілька пасхальних страв – наприклад, паски та яйця, адже зазвичай на цвинтарі цього дня влаштовують символічну поминальну трапезу. До речі, однією з складових цієї трапези було пригощання бідних на спомин про покійних.
Ця традиція йти з продуктами на кладовище дійсно має своє християнське коріння. Тому що в пам'ять про померлих завжди була хороша традиція звершувати милостиню. Милостиня може бути в грошовому еквіваленті. Милостинею може бути певний одяг, яким ми ділимося з бідними людьми. І милостиня може бути продуктами.
Однак на сьогодні ми забули про наші традиції, і замість того, щоб відродити милостиню в пам'ять про померлих, ми відродили тризну – язичницькі святкування на гробах померлих із криками, співами, з алкоголем, що є неприпустимим.
Ми не живемо у часи вікінгів. Ми живемо у християнському суспільстві. А християнство говорить, що продукти, з якими ми йдемо на кладовище, до домовин наших померлих, це, перш за все, милостиня для знедолених.
Олеся Куліш
