«Проблеми навіть найменшого села не мають лишатися без уваги влади», – Олександр Гаврилюк
-
-
>
-
>
-
>
6296
Якби хто сказав колись Олександрові Гаврилюку, скільки поворотів долі чекає попереду, він не повірив би.
Маневицький селищний голова мріяв стати військовим. Вивчився на вчителя. Піком кар’єрного зростання вважав посаду директора школи. Втім у 2014-2015 роках довелося працювати начальником відділу освіти РДА, а п’ять років тому люди довірили керувати всією громадою Маневич.
Чи легко педагогу працювати на посаді керівника? Що спонукало спокійну шкільну гавань змінити на посаду голови селищної ради? І за які справи потрібно буде взятися тому, хто після 25 жовтня очолить Маневицьку об’єднану територіальну громаду? Про це і не тільки – в розмові з Маневицьким селищним головою Олександром Гаврилюком.
– Олександре Оксентійовичу, жителі Маневичів знають, хто Ви і «чим дихаєте». А от мешканцям довколишніх сіл, певно, кортить дізнатися, за кого будуть голосувати.
– Родом я з Маневиччини, із села Рудники. Народився 25 червня 1963 року. Був п’ятою дитиною в сім’ї. Тато (світлої пам’яті) працював будівельником, мама (дасть Бог, у грудні привітаємо з 90-річчям) – в ланці у колгоспі.
Хоча я наймолодший, але й мені завжди роботи вистачало. Поки був малим, уже мусив зі старшими братами-сестрами щоліта збирати чорниці: досі (усміхається) ненавиджу збирати ягоди. Замітати в хаті й мити підлоги – теж була наша з братами робота. А вже батькові по будівництву я став допомагати з 19 років, коли закінчив педучилище.
– А чи встигали за роботою вчитися?
– О! Тут батько не давав жодних поблажок. Стежив, щоб ми не прогулювали уроків. Загалом навчання мені давалося легко, восьмирічну школу закінчив на відмінно. Дуже любив читати. Бібліотекарки, бувало, не вірили, що так швидко прочитав книгу, казали: «Перекажи зміст, тоді дамо нову».
Читайте також: «Коли в сім’ях панують мир, злагода й достаток, то це і є найкраще майбутнє», – Іван Киричик
– Окрім працювати й здобувати знання, чого ще навчали батьки?
– Бути чесними і ніколи не брати чужого. Про це розкажу один випадок: ми зі старшим братом (нині, на жаль, покійним) із зернового току поверталися додому. Йшли повз колгоспне поле з огірками. Тому вирішили набрати за пазуху овочів. Прийшли додому, а батько якраз косу клепає. Побачив огірки й каже: «Оце розвертаєтеся, заносите, де взяли. Але не на поле висипаєте, а в ящик сторожа. І дивіться: бо як ні – отримаєте прочуханки!». Більше ніколи в житті я не взяв чужого і того ж навчив своїх дітей та тепер уже й онуків.
– Однак повернімося до юності. Про який фах мріяли?
– У ту, радянську, добу дуже престижно було вивчитися на військового. Тому подався до Московського прикордонного училища. Але там одразу попередили: «За направленням поїдеш в Алма-Ату». Я відмовився. Пішов до армії, де служив упродовж 1982-1984 років у військах протиповітряної оборони. Якраз тоді завершилася освітня реформа. І так я став учителювати: спочатку в селі Грузятин, а потім (після року в райкомі комсомолу) – у Костюхнівці. Там і познайомився зі своєю дружиною, яка тоді працювала бібліотекаркою. Тут і жили 10 років, тут народилися наші син та донька. А далі збулася мрія моєї дружини – мене запросили директором школи до райцентру, і так у 1996-му ми оселилися в Маневичах.
– За Вашого директорування які успіхи здобула школа?
– Ми завжди тримали першість в інтелектуальних конкурсах та спортивних змаганнях. Родзинкою нашого навчального закладу була співпраця з Маневицьким держлісгоспом, тому на базі ЗОШ діяло шкільне лісництво. 2013 року ми навіть виграли гран-прі на з’їзді шкільних лісництв України! А вже наступного року приймали в себе колективи юних лісівників з усіх областей держави.
– Що спонукало залишити освітянську ниву й перейти працювати в органи місцевого самоврядування?
– Політична ситуація в країні. З 2010 року, відколи до влади прийшов Янукович, я не приховував своєї антипатії до цієї особи та його режиму. Під час Революції Гідності 2013-2014 років я був активним учасником подій на Майдані, щовихідних їздив до Києва, разом із земляками-однодумцями (Ігорем Терещенком та нині покійним Андрієм Сопронюком) ми перепиняли автобуси з волинськими силовиками, які прямували на Майдан.
Після падіння режиму Януковича мене попросили очолити районний відділ освіти. Та через незгоду з позицією новопризначеного голови райдержадміністрації я вирішив піти з посади й балотувався на посаду Маневицького селищного голови.
– Скоро буде п’ять років, як Ви на посаді селищного голови. Які позитивні зміни отримали Маневичі та його жителі завдяки Вашому керівництву?
– Одним із пунктів моєї програми було надання людям доступу до владних кабінетів. Вважав і досі притримуюся думки, що людина не має записуватися на прийом до якогось начальника і чекати дня та години, аби озвучити своє прохання. Ні! Має котрийсь із маневичан проблему – в будь-який зручний для нього день звертається до потрібного фахівця. Тому як тільки я став головою, відмінив так звані «прийомні дні» чи «години прийому».
Як тільки я став головою, то чи не перше, про що попросили люди, – відремонтувати дороги. Тоді, коли ще не мали ні грошей, ні ухвалених рішень, узялися відновлювати дороги на вулицях селища. Пам’ятаю, то був листопад – початок грудня 2015-го, погода не сприяла, ми дуже поспішали з виконанням робіт.
А загалом за ці п’ять років на більш як тридцяти вулицях сипучі піщані дороги зробили білощебеневими.
Прикро, що деякі опоненти, замість порадіти цим результатам, починають дорікати: мовляв, коли будуть нові асфальтовані дороги. Так-от, відповідаю: вважаю несправедливим, коли одна вулиця матиме асфальт, а на 29 інших люди ходитимуть у гумових чоботях через калюжі та повну відсутність покриття. Тому й було ухвалено рішення покращити комфорт усім мешканцям, а не кільком десяткам.
– Проте й асфальтоване покриття є у селищі?
– Та звичайно, у нашому селищі заасфальтовано майже 30 вулиць загальною протяжністю близько 20 кілометрів. Аби асфальтобетонне покриття якнайдовше слугувало, ми постійно дуже якісно проводимо ямковий ремонт.
Прокладати новий асфальт надто дорого для того бюджету, яким зараз оперує селище.
Читайте також: «100 зі 100». Як спрацювала медреформа у Прилісненській «первинці»
– Які ще, крім доріг, питання стояли надто гостро?
– Гостро стояло питання заміни сміттєвоза, адже старий «газик» постійно ламався, що нерідко призводило до збоїв у вивезенні сміття. У 2019 році нам вдалося акумулювати 1,5 мільйона гривень із селищного бюджету та закупити новий сміттєвоз європейського стандарту. Вдалося також придбати спецавтомобіль для ритуальних послуг.
Ще однією проблемою для Маневичів є водопостачання. У північній частині селища прокладали водопровід (вулиці Зелена, 8 Березня і Гагаріна). Здали в експлуатацію водопровід у західній частині селища. Нам вдалося ввести в експлуатацію артезіанські свердловини (вулиці Зільберта, Гагаріна, Польова). Але роботи ще багато. Тому ми вирішили зосередити увагу на забезпеченні людей якісною артезіанською водою у достатній кількості.
На сьогодні залишається проблема із забезпеченням водою південно-східного масиву, тому теж плануємо забезпечити їх якісною питною водою з артезіанських свердловин.
Значна частина вулиць селища була неосвітлена. Протягом п’яти років освітлено більш як 20 вулиць, електрифіковано житлові масиви в районі «тридцятки» та вулиці Івана Богуна. На стадії завершення – виготовлення документації з електрифікації південно-східної частини селища.
Ми також проводили каналізаційні мережі у селищі. Реалізовано проєкт щодо каналізування вулиць Зільберта, Бойка, Незалежності. На перспективу – каналізування центральної частини Маневичів. А потім – і північної.
– Ви не байдужі до потреб маленьких жителів Маневичів. Як доказ – ремонт даху дитсадка замість ремонту приміщення селищної ради.
– Так, 2018 року ми вже мали проєктно-кошторисну документацію на ремонт адмінприміщення селищної ради і навіть виділили кошти на заміну даху. Але потім гостро постала потреба провести капітальний ремонт даху в дитсадку «Сонечко». Я попросив депутатів переглянути наше попереднє рішення. Приємно, що більшість мене підтримала. Ремонт даху став базою для того, аби капітально відремонтувати фасад будівлі дитсадка №1, а також утеплити зовнішні стіни в майбутньому.
Таку ж роботу будемо проводити й у двох інших закладах дошкільної освіти.
– Та й про дозвілля малюків вдалося подбати. Маю на увазі дитячі майданчики, яких стільки з’явилося у селищі.
– Коли я тільки обрався головою, в Маневичах був лише один дитячий майданчик – біля центру творчості. Але за сприяння народної депутатки України Ірини Констанкевич у Маневичах з’явився ще один майданчик – на проспекті Волі біля будинку культури.
Потім без жодної бюджетної копійки ми встановили майданчик на вулиці 1 Травня (посприяли небайдужі жителі Маневичів, підприємці).
Далі депутати пішли назустріч і виділили невеликі кошти для встановлення дитмайданчиків у скверах нашого селища. До облаштування скверів, до речі, долучився колектив Поліського держлісгоспу – встановив альтанки, за що їм дуже вдячний.
Радує, що люди оцінили наші старання, просять охопити ще більше вулиць місцями для відпочинку маленьких дітей. Зокрема на вулиці Лісовій жителі самі, своїми силами будують дитячий майданчик, а ми допомагаємо лісоматеріалами.
За побажаннями жителів кооперативу на вулиці Західній теж будемо встановлювати майданчик для малюків, уже й затверджена відповідна документація, а люди самостійно зібрали частину необхідних коштів.
Не можу не згадати мешканців вулиці 8 Березня: вони власними силами розчистили сміттєзвалище, а на цій земельній ділянці ми найближчим часом теж встановимо дитмайданчик.
Читайте також: Мали б отримати на 37 мільйонів більше. Як проходить реформа у Маневицькій лікарні
– Але й про відпочинок дорослих мешканців Ви не забули?
– Так. До моєї каденції селище не мало гарного та спеціально облаштованого озера чи ставка для відпочинку. Аби розв’язати це питання, ми реалізували проєкт вартістю понад мільйон гривень щодо очищення водойми на околиці Маневичів в урочищі Заходи (бо у воді були й мазут, і бляшанки, і пластик, будівельне та інше сміття). Хоча коштів не мали, але домовилися про співпрацю з нашими приватними підприємцями, держлісгоспом, торфобрикетним заводом. Із селищного бюджету на проєкт ми спрямували лише майже 80 тисяч гривень, а все інше – гроші та сили громади.
Протягом минулого року реалізували спільний проєкт селищної ради та Волинського обласного управління лісового господарства та мисливства. Сьогодні маємо чудовий дендропарк поблизу школи №1 імені Героя України Андрія Снітка. Там само вже цього року закладено плодовий сад українсько-литовської дружби, де ростуть 60 яблунь, груш, слив та персиків.
– А оновлення центральної площі Ви ініціювали?
– Ще коли я балотувався на посаду селищного голови, то одним із пунктів передвиборчої програми було відновити площу біля торговельного центру «Україна». Обіцянку виконав: площу було розширено, викладено бруківкою. Щоб не витрачати бюджетних коштів на новорічну ялинку, живе доросле дерево не зрубували, а просто пересадили. Таким чином упродовж останніх чотирьох років маємо у центрі селища красуню, яка не потребує додаткових фінансових затрат.
Ну, а коли площа стала просторою та сучасною, ми прикрасили її декоративними рослинами: самшитом і кущами троянд (їх, до речі, подарувала для нас та особисто взяла участь в їх висаджуванні наш народний депутат Ірина Констанкевич).
– Однак, щоб працювати, потрібні не лише бажання, а й кошти. Звідки плануєте їх залучати , якщо люди довірять Вам керування Маневицькою ОТГ?
– Серед основних джерел надходжень – податок з доходів фізичних осіб, частина яких лишатиметься в бюджеті ОТГ, надходження від підприємств та підприємців, податки та збори, передбачені законодавством. Треба розвивати промисловість та залучати інвесторів, сприяти малому й середньому бізнесу.
Проблеми навіть найменшого села не мають лишатися без уваги влади.
Автор: Марина Худзік
